Сергей

Сергей
22 июня 2014

Чому ми прив`язані до болю?
Чому живемо наче на війні?
Чому уже не прагнемо до волі?
Чому тікаємо похмурі та сумні?
Немає фарб в життєвім водограю
І до простор не вабить дітвору.
Ніхто з волошками не бігає по гаю,
Та не цінуєм золоту пору.
Дитячі усмішки уже не надихають,
Жіночі сльози - не мають співчуття.
Вітри життя бездумно колихають
Людей,які не знають каяття!