Анна

Анна
17 августа 2017

Жінко України, де тебе занесло?
В далекій чужині рахувати весни?
Впряглась добровільно, Тож, не зважай на втому,
Через скайп гостюєш у своєму домі...

Слабкість не покажеш, немов серце з леду,
Скиглити не станеш, хоч тобі не з медом,
Рідних запитаєш, кому, чого треба,
Та немає краю, усім тим потребам...

Думають удома, що ти, - жінка сильна,
Та, ціна усьому, - ти роки невільна,
Тихо зуби стиснеш, скупо усміхнешся,
Та, сама не знаеш, коли повернешся...

Поки перші дірки помало латала,
Хитрі заробітки в кабалу втягали,
Зранена тугою - життя, як папірус,
Загравав з душою заробітчанський вірус...

Вроді перші роки, ти до дому рвалась,
Та, із кожним кроком, мов в полон здавалась.
Стали вже, тут люди, тобі приємніші,
Та й кругом, усюди, стає все миліше...

Вдома за тобою, майже не банують,
Хіба на підмогу, надію готують,
Стоїш, ти небого, між двома човнами,
На один пристати, ой, духу не стане...

От, тому в повітрі, дівонько зависла,
Колядують рідні, a ти, зуби стисла,
Нікому сирітко, тебе пригорнути,
В "золотенькій" клітці, мусиш спину гнути...

-" Ще, цей рік і "баста"! "- себе, ніби дуриш,
Приїдеш на Паску - чуть вдома побудеш:
-"Певне ще поїду, коли Божа ласка,
Бо, без мене рідним, закінчиться казка"