Мила

Мила
22 октября 2020

Жінки не зникають відразу -
по краплі, по міліметру...
Потроху холонуть їх фрази,
і губляться десь фрагменти...
Спочатку в них гаснуть очі,
і більше не світять блиском,
Вони наче зорі ночі - далекі стають,
хоч і близько...
А далі зникає радість,
і сміху змовкає дзвіночок,
І все, що ще має вартість,
ховається в серця куточок...
Частіше мовчить, безмовно,
свій погляд кудись відводить,
,,Щось трапилось?" - " Просто втома"...
Та з часом вона не проходить...
Жінки не зникають відразу -
вони наче кава, холонуть,
Потроху прощають образи,
й сльозами, як осінь мокнуть...
Така ж і смачна, й ароматна,
і вигляд чудовий має,
Та інша, де діти правду,
вже більше не зігріває...
І, начебто, жінка та сама,
та з часом помітно зміни,
Знай, просто її не стало,
вже майже до половини...
Жінки не зникають одразу...
По краплі, по міліметру...
Спочатку холонуть фрази...
А далі холоне серце...
Вірш: Людмила Коротун